У мирному житті Микола два роки служив в батальйоні патрульної служби в Кременчуці, тому і вибрав собі відповідний позивний.

Боєць Вадим з позивним “Хомка” розповів про те, як Микола врятував йому життя: - У грудні 2014 року в одному з мінометних обстрілів у Донецькому аеропорту ми побігли до “нірки”, щоб укритися. Так вийшло, що я застряг у проході. Бронік ще й автомат не давали пролізти, так “Мент” дав підсрачник, щоб я проліз. Коли міна зірвалася в метрах 4-5 від нас, ми переглянулися, чи всі на місці. Хлопці всі були поруч, лише чобіт, яким мене проштовхував Микола, залишився біля входу розірваним, - розповів побратим.

Військовий медик Олександр Оловаренко згадує, що двічі надавав медичну допомогу Миколі. - В Опитному йому у бронежилет, у задню пластину, з автоматної черги потрапило 7 куль. Тоді у нього були поламані ребра, але від госпіталізації він відмовився. Вдруге зустрілися на Зеніті. При розвантаженні боєкомплекту він поламав руку. Пораненнями він не прикривався, сидів на знеболювальних, - додав Олександр. У вересні 2015 року Микола демобілізувався, а вже через два місяці, 9 листопада, підписав контракт і повернувся в зону бойових дій.

- Вдома на нього вже чекали. Він рідним говорив, що через два тижні повернеться. І мама на його день народження торт спекла, сусідів у гості запросила, щоб відсвяткувати. І наступного дня дізналися, що Микола після чергування приліг відпочити й не прокинувся, помер уві сні. Він завжди був у “гарячих точках”, яке ж яке серце таке витримає, - розповіла сусідка.